28 березня до Львова завітав Василь Шкляр — письменник, який відмовився отримувати Шевченківську премію, автор відомого роману «Чорний ворон». Місто Лева прийняло письменника з аншлагом: на зустріч, яка відбулась в приміщенні національного університету ім.І.Франка потрапило більше людей, ніж було місць у залі, а чимало львів’ян слухали Василя Шкляра на площі біля університету, де було встановлено екран. Напередоні ажіотаж в чомусь нагадував запланований візит Ліни Костенко до Львова, який, нагадаємо, так і не відбувся. Відповідаючи на прохання одного з учасників зустрічі посприяти приїзду письменниці до Львова, Василь Шкляр пожартував: «Щодо Ліни Костенко, то Ліна Василівна це кішка, яка гуляє сама по собі, а я не той кіт, що буде за нею бігати». Яким же постав автор «Чорного ворона» перед львів’янами? Адже його розповідь про Холодноярську республіку і сам письменник на сьогодні викликають неоднозначні відгуки — від захоплення до звинувачень в антисемітизмі та шовінізмі. Про галичан Перш за все Василь Шкляр порадив галичанам не перейматись через атаки українофобів. «Я хочу сказати галичанам, не беріть близько до серця, коли на вас нападають українофоби, бо в них завжди найбільшу злість викликало те, що є здорового в українському організмі. Саме тому Галичина стала ціллю цієї ненависті», — сказав він. Про політичний тиск Письменнник стверджує, що жодного політичного тиску під час видання і розповсюдження роману «Чорний ворон» не було. «Перепон зовсім не було, у видавничий процес ніяка політика не втручається, і видавництва ставлять понад усе комерційний інтерес… Я вирішив звернутись до «Клубу сімейного дозвілля» в Харкові. І коли до мене прийшла агент цього видавництва, я її одразу попередив, сказав: дивіться, можуть бути проблеми, Вас можуть звинуватити в антисемітизмі, адже Ви знаєте, що тоді, в той час, чекістами були переважно жиди. Ця жінка подивилась на мене і сказала: пане Василю, по-перше, я сама жидівка, а по-друге — моя бабуся була чекісткою, а по-третє — нас цікавіть комерційний інтерес», — сказав він. Про екранізацію Зараз триває збір коштів на народну Шевченківську премію для Василя Шкляра — адже від державної він відмовився. Письменник же планує передати ці кошти на екранізацію «Чорного ворона». «Я не потребую пігулок, які б підсолодили мені неотримання премії. Тому ці кошти, які мені збирають чи то на премію, чи то на кіно, їх буде спрямовано у фонд екранізації «Чорного ворона». Це зараз велика моя мета. Я дуже добре знаю, який має вплив кіно на людей», — сказав Василь Шкляр. За його словами, ще тривають консультації, але оголошення імені режисера «Чорного ворона» буде сенсаційним. Водночас представники «Холодноярської ініціативи» вже назвали майбутню екранізацію роману Василя Шкляра першим українським блокбастером. Паралельно автор «Чорного ворона» готує сценарій для фільму режисера Олеся Янчука про останні роки життя і вбивство організатора українських збройних сил Симона Петлюри. А наступний твір, який він планує написати — про отаманшу Марусю, яка в 16 років після смерті трьох братів-повстанців очолила їх повстанський загін. Про антисемітизм Василь Шкляр сприймає «наїзди» на себе різноманітних «російських центрів» як визнання своєї творчості. «Ти фашист! Ти антисеміт! Ти расист! А я кажу дякую, Ваші оцінки для мене найвища похвала!», — сказав він. Письменник вважає, що просто відтворює історичну дійсність: «Хто б не йшов на нашу землю, зрозуміло це була мета, і вона була неоднорідна. І це були в основній масі москалі, у ЧК переважно євреї, багато найманців — китайці були, і чуваші, і латиші, і всяка наволоч сюди лізла майже з офіційним дозволом вбивати, грабувати, гвалтувати, нищити, палити». Відповіді на всі закиди щодо шовінізму автор «Чорного ворона» радить шукати в романі. «Часто мені роблять закиди, що в мене українці всі такі гарні, всі такі красиві, а вороги потворні, кривоногі, із залитими кров’ю мармизами. А які вони могли бути ще, коли отамана Холодного Яру Василя Чичупака вони били мертвого, копали ногами від люті, але і цього виявилось їм мало. Вони прив’язали його до коня і повезли показати понівеченого рідній матері. Вони хотіли що, щоб я їх описав красивими? Чи того москаля, який зайшов у дім і заколов у колисці дитину? Такою була орда. А щодо українців, то вони в мене теж далеко не ідеальні. Я показав скільки було зрад і всього іншого, без чого не буває війни взагалі, особливо коли війна вже йде в умовах безнадії», — сказав Василь Шкляр. Про УПА Василь Шкляр вважає, що Українська Повстанська Армія стала продовженням, спадкоємцем Холодноярської республіки. За його словами, УПА багато що переймало з методів боротьби часів Холодного Яру, зокрема у тактиці, повстанці часто навіть брали ті самі псевдо, що і їх попередники. А ті, хто вижив в боротьбі 20-их років теж опинився у лавах УПА. «Безперечно, це ланки однієї боротьби українців у минулому сторіччі. Звичайно, не тільки я так вважаю, а й самі вояки повстанської армії про це казали. Мирослав Симчич, знаменитий сотенний УПА, про це завжди говорить», — сказав письменник. Про соборність Василь Шкляр один із тих, що піднімав питання перебування східних і південних регіонів у складі України. За його словами, ще двадцять років тому він висловив думку, що етнічна українська держава з національним обличчям можлива лише на Наддніпрянщині, Півночі та Заході України, а будівництво політичної нації з Донбасом і Кримом займе багато часу. Тоді, каже Василь Шкляр, він накликав на себе шквал критики. А зараз минуло 20 років, і нема жодного кроку вперед у формуванні політичної нації. Письменник наводить приклад Грузії, де на його думку, одним із чинників стрімкого розвитку цієї держави стало те, що від неї дистанційювались Осетія та Абхазія. Водночас Василь Шкляр зазначає, що не виступає за відділення українських земель, а свої думки з цього приводу просто називає «філософією розпачу». Про боротьбу За словами письменника, українські герої завди живі з нами в серцях і вони разом з нами продовжують боротьбу. Він відзначив, що завдяки "Чорному ворону" до Холодного яру приїжджає багато людей і цікавиться боротьбою повстанців. «Залишенці це ті, хто вже знав, що все програно, але вели свою особисто війну до кінця, вже заради самої ідеї, щоб на їхній крові, на їхніх могилах проросла мета», — сказав він. «Часто питають, як далі боротися? В кожного є своя особиста війна, і її треба вести відповідно до своїх можливостей. Я веду цю війну словом, а хто де опиниться і на що буде здатна його душа, хай так і бореться. Рецептів тут немає», — сказав Василь Шкляр. Олександр Сніжинський, «ОстроВ»
